Історії людей

Клавдія, мешканка Лисичанська, 74 роки, пенсіонерка, переїхала до Новомосковська Дніпропетровської області у квітні 2022 року із сином, невісткою та онуками. Спочатку було дуже важко, ми приїхали в незнайоме нам місце, прожили тиждень у безкоштовному житлі для переселенців у шкільному спортзалі, людей було близько 180 в одному приміщенні, спали на підлозі, застеленій ковдрою. Люди спали на піддонах, у декого були матраци та подушки. Жили як одна велика нещасна родина у спільному залі: жінки, чоловіки, малі діти, бабусі, дідусі, люди з інвалідністю, психічно неврівноважені люди. Скрізь шукали житло, але пропозиції квартир у місті були нам не по кишені. Зустріли жінку, яка запропонувала нам житло, переїхали до трикімнатної квартири, жили четверо в одній кімнаті. Платили за комунальні послуги та оренду кімнати. Отримували гуманітарну допомогу, завдяки продуктовим наборам було що їсти. Невістка сиділа вдома з онуками, син намагався влаштуватися на роботу, але не виходило. Забули, як жити щасливим життям, просто навчилися виживати. Грошей не завжди вистачало. Потім син із невісткою вирішили переїхати до іншого міста, бо синові запропонували роботу. Я не хотіла їм заважати, бо в Лисичанську ми жили окремо. Вони молоді, хочуть жити своєю сімʼєю за своїми правилами. Вирішила залишитися, вони поїхали. Прожила до серпня, мені було важко платити за кімнату, комунальні платежі, ліки, грошей ледве вистачало з пенсії. Наприкінці серпня господиня квартири попросила виїхати, я була дуже розгублена, психологічно виснажена. Сиділа на лавці, плакала, думала, як жити далі. Усе, що я мала, зникло. До мене підійшла жінка років тридцяти, запитала, що сталося, я насилу наважилася їй розповісти, вона допомогла мені в Інтернеті знайти житло. У вересні я переїхала до притулку, який надає Благодійний фонд «Родинний Світ», і зараз я тут живу.

Благодійний фонд «Родинний Світ» надає не лише житло, а й щоденні смачні обіди. Керівниця фонду Вікторія Олександрівна допомагає з юридичними питаннями, стежить за нашим здоровʼям, проводить лікувальну та дихальну гімнастику, за потреби вимірює тиск і цукор. Команда волонтерів дарує нам позитивні емоції, цікаві концерти та свята. Щодня, коли я приходжу по обід, бачу багато людей, які теж приходять по їжу. Багатьом скасували виплати, грошей не вистачає. Зустріла навіть своїх сусідів, які розповіли, що також нещодавно приїхали до Дніпра із села Дніпропетровської області й почали тут харчуватися. Вони живуть на правому березі Дніпра і приїжджають сюди по їжу.

Наше життя в Маріуполі було зруйноване за одну мить. Той березень 2022 року назавжди закарбувався в памʼяті — постійні обстріли, крики, руйнування. Ми з чоловіком і двома дітьми місяцями ховалися в підвалах без світла, води, тепла. Голод став звичним супутником. Коли зʼявилася можливість виїхати, ми вхопилися за неї, як за останню соломинку, не знаючи, куди ми їдемо і що на нас чекає.

До Дніпра ми дісталися з розбитими серцями й порожніми руками. Усе, що було нашим життям, залишилося у вогні. Ми нікого не знали, не мали жодних заощаджень. Нашою єдиною надією було знайти хоч якийсь куточок, де наші діти почувалися б у безпеці.

Саме тоді, коли ми вже майже зневірилися, нам розповіли про Благодійний фонд «Родинний Світ». Зі страхом, але й з маленькою надією ми звернулися до них. І це стало переломним моментом.

«Родинний Світ» не просто надав нам прихисток — вони повернули нам віру. Коли ми вперше увійшли до приміщення, нас вразив не так комфорт (якого нам так бракувало), як теплота, з якою нас зустріли. Це був не просто дах над головою, це було місце, де ми знову відчули себе людьми.

Щодня ми отримуємо гарячі, смачні обіди. Це здається дрібницею, але після місяців голоду це було дивом. Ми не переймаємося, чим нагодувати дітей, і це знімає величезний тягар із плечей.

Особливо хочеться відзначити Вікторію Олександрівну, керівницю фонду. Вона не просто керівниця, вона — справжня опора. Завжди готова вислухати, підтримати, порадити. Вона допомагає з юридичними питаннями, що для нас, ВПО, вкрай важливо. Вона дбає про наше здоровʼя, організовуючи дихальну гімнастику, вимірюючи тиск і цукор. Це не просто послуги, це — щира турбота, яка відчувається в кожному її слові й дії.

І ще — волонтери «Родинного Світу». Це такі світлі люди! Вони організовують для нас концерти, свята, приносять радість дітям. Це допомагає відволіктися від болю й відчути себе частиною чогось доброго, попри все пережите. Вони дарують нам позитивні емоції, яких нам так бракувало.

Ми зустріли тут багато людей, які також приїхали з Маріуполя та інших окупованих міст. Ми розуміємо одне одного без слів. Багато хто, як і ми, втратив виплати, і без допомоги фонду їм було б просто не вижити.

Завдяки «Родинному Світу» ми вперше за довгий час відчули себе в безпеці. Ми знаємо, що попереду ще довгий шлях, але тепер ми не самі. Ми почуваємося частиною великої, турботливої родини, яка дала нам другий шанс на життя.

Ми безмежно вдячні кожному, хто підтримує Благодійний фонд «Родинний Світ». Ваша допомога змінює долі, даруючи надію тим, хто втратив усе.